ЖУРНАЛ 'СОБОРНІСТЬ' – 'SOBORNIST'/ISRAEL

 

Cтаття Марії Базелюк про Олександра Деко




За поширення української культури за кордоном російські шовіністи переслідують нашого земляка

 

http://cun.org.ua/ukr/index2.php?option=com_content&task=view&id=3453&pop=1&page=0&Itemid=31

Надрукувати
16.09.11

21 вересня 2011 року Мировий суд Тель-Авіва розглядатиме справу письменника Олександра Деко, головного редактора міжнародного літературно-публіцистичного часопису українських письменників "Соборність", голови Спілки українських письменників Ізраїлю, лауреата премії імені Григорія Сковороди, "за поширення української культури за кордоном" нагородженого українським орденом "За заслуги"...

Гортаю перші числа заснованого 1997 року часопису "Соборність". Поринаю в неповторний світ поезії Леоніда Горлача і Миколи Карпенка, занурююсь в глибинну прозу Івана Білика і Юрія Бедзика, в публіцистику Сергія Плачинди. Ще раз перечитую політичний роман-есе Слави Стецько "Поруч з велетнем духу" – її родина зберігає ці числа "Соборності" як реліквію, а голова Конгресу Степан Брацюнь згадує, з яким піднесенням пані Слава повернулася з презентації часопису, як високо цінувала працю його редакційного колективу, зокрема, головного редактора Олександра Деко. Звертаючись до читачів, він писав: "Останні кілька років, користуючись безладдям у нашій державі й чварами "партійників" і "державників", посилилась експансія російського шовінізму в Україну, а також тих, хто відверто служить великому сусіду, що призвело до різкого зменшення українських видань і майже повного захоплення книжкового ринку літературою, виданою в Росії. Часопис "Соборність" має за найпочесніше завдання в міру своєї сили протистояти тотальній русифікації та бездуховності, утверджуючи державність і незалежність України".

Задекларованих принципів Олександр Деко дотримувався завжди – і коли впродовж шести років видавав журнал у Німеччині, і згодом – в Ізраїлі. Переді мною останнє, сорокове число "Соборності", що вийшло в червні цього року. Його змістове наповнення дуже цікаве та різноманітне. Та вражає інформація, вміщена в розділі "Хроніка". Подаємо її повністю, щоб наш читач бодай трохи зміг уявити, які крутосхили доводиться долати Олександрові Деко, захищаючи свої принципи.

"20 червня 2011 року відбулися загальні звітно-виборні збори амути "Українські письменники Ізраїлю" (Спілки українських письменників Ізраїлю). Збори заслухали звіт голови Спілки Олександра Деко. Визнали роботу задовільною та обрали знову головою Спілки на наступні два роки Олександра Деко. Заслухано також звіт заступника голови Спілки письменника-публіциста Гаррі Фельдмана й знову обрано його заступником на наступні два роки. Перезатверджено ревізійну комісію. Одностайно затверджено "Декларацію" до Мирового суду Тель-Авіва з приводу наклепницької статті – політичного доносу беріївського пошибу Федерації Спілок письменників Ізраїлю та російськомовної Спілки на амуту "Українські письменники Ізраїлю" (Спілку українських письменників Ізраїлю), український літературний часопис "Соборність", голову амути та головного редактора "Соборності" Олександра Деко.

У "Декларації" дається оцінка й діям секретаря Національної Спілки письменників України Анатолія Крима. Адресований йому до НСПУ офіційний лист голови української Спілки письменників Ізраїлю Олександра Деко, яким той хотів з'ясувати, чому на перший письменницький форум "Слово без кордонів" запрошено російську Спілку Ізраїля й не запрошено українську Спілку, він переслав російськомовній Спілці письменників Ізраїлю. А коли Анатолій Крим понад рік не відповідав, і наближався Другий форум, тоді Олександр Деко звернувся до Секретаріату НСПУ, але й цього листа Анатолій Крим переслав російськомовній Спілці. А О.Деко відповіді не отримав. І коли Олександр Деко звернувся до Тель-Авівського Мирового суду з приводу дискримінації української Спілки письменників Ізраїлю та оборони честі й гідності Спілки та себе, згадані два листи (адресовані Національній Спілці письменників України – ред.) лягли в основу наклепницького політичного звинувачення, що Деко "льет грязь на Ізраїль".

О Боже, якби корифеї української літератури Павло Тичина, Максим Рильський, Олександр Довженко, інші знали, що один із секретарів НСП України здатен так розтоптати права людини та таємницю листування, можливо, за міфічні 30 срібних, навряд чи вони б коли-небудь спілкувалися з такою людиною.

Хто дасть оцінку таким діям?"

А оцінку давати таки треба – і не лише українофобам в Ізраїлі, а насамперед їхнім щирим "соратникам" в Україні. Про них мова піде нижче. А поки що нагадаємо нашим читачам про їхнього славного земляка Олександра Деко.

Він народився і 73 роки прожив в Україні. Виховувався на її культурі, тож став українським письменником. Наприкінці 80-х, коли в повітрі забриніло свободою, Олександр Деко береться за те, що його завжди боліло, – за встановлення історичної правди. Він проводить засідання в Будинку кіно, куди приходять люди, які пережили голодомор і репресії й були готові говорити про це вголос. Компартійно-гебістський "наряд", що, як правило, "чергував" на таких зібраннях, заперечував свідчення людей і грозився поставити їх "до стінки". Та поступ свободи годі було зупинити. Спочатку, згадує пан Олександр, на такі зібрання приходило 10–20 осіб, а через місяць – уже 100–200. Так закладалися підвалини Київського "Меморіалу", одним із засновників якого і першим головою був О.Деко.

На установчому з"їзді "Меморіалу" в Москві саме він виступав від української делегації й свою промову закінчив словами: "Хай живе вільна Україна!" Потім мав довготривалу розмову з Андрієм Сахаровим.

Повернувшись до Києва, невтомно працює на новому поприщі, викриваючи злочини комуністичного режиму. Відчуває підтримку друзів "по цеху", зокрема, письменника Петра Осадчука. Вже написав книгу про Великий Голод в Україні 1932–33 рр. Володимир Маняк, і раптом так несподівано й трагічно обірвалося його життя... Подвижницьку працю Олександра Деко також супроводжували підступні "випадковості". Одну з них, брутальну провокацію, було зрежисовано, коли він проводив засідання в Спілці письменників . На вході до приміщення хтось поставив "варту" в поліцейській уніформі часів німецької окупації, яка не впускала людей. Коли нарада закінчилася, "охоронці" зникли, а натовп, увірвавшись до приміщення, був готовий всіх розірвати.

О.Деко засудив провокацію і склав повноваження голови "Меморіалу". Опинившись на "вільних хлібах", з головою поринув у роботу над літературознавчим дослідженням, яке згодом одержало назву "Шевченківський календар" (публікується в останніх числах журналу). 1997 року заснував часопис "Соборність". За рік, несподівано навіть для самого себе, виїжджає до Німеччини, а через шість років, у жовтні 2004-го – до Ізраїлю. Тут видавати журнал стало важче – не було спонсорів, і все-таки пан Олександр щоразу їх знаходить. З України до Ізраїлю переїхало півмільйона осіб, і часопис, на його думку, має сприяти зближенню двох народів – українського та єврейського.. На жаль, в Ізраїлі є люди, яким цього дуже не хочеться, – представники російської діаспори, яка тут поводиться як держава в державі, насаджуючи "правила життя" пріснопам'ятного СССР .

Так, переїхавши в Ізраїль, Олександр Деко з подивом довідався, що серед дванадцяти мовних письменницьких спілок, що входять у Федерацію спілок Ізраїлю, нема української, і його "приписали" до російської. Він запротестував і влітку 2005 року подав документи до Мін'юсту Ізраїля на створення Спілки українських письменників. Щоправда, цим би мала займатися Федерація, статут якої передбачає юридичну допомогу, навіть якщо один письменник пише іншою мовою. Проте почув: "Усі письменники з України стали на облік до російської спілки, а ви не хочете". Мабуть, лише згодом зрозумів Олександр Деко, що, створюючи Спілку українських письменників Ізраїлю, закладав основу власної дискримінації та суцільних конфліктів...

Федерація, яка щороку отримувала від уряду 150 тисяч шекелів, протягом чотирьох років спромоглася виділити Спілці українських письменників аж 8 тисяч (одержавши за цей час 600). Утім, річ не в грошах.

"Федерацію спілок письменників Ізраїлю, – розповідає Олександр Деко, – очолює Е.Баух, він же – голова спілки російськомовних письменників, він же – українофоб. У його найновішій книзі "Завеса" читаємо: "Ресторан "Печерські дзвони". На сцене разгнузданние, толстозадие, в брюках в обтреп "грицюки" лихо раскативали ритми на контрабасе и саксофоне". І далі: "Ета же земля (Україна – ред.) пропітана антісємітізмом. Отвращєніє к жиду прьот із всєх пор". Це, однак, не завадило комусь представити Е.Бауха до нагороди українським орденом "Знак Пошани".

"Ще один герой антиукраїнського роману, – продовжує О.Деко, – Леонід Фінкель, якого впродовж 15 років Е.Баух призначає секретарем російської спілки і який є другом дитинства секретаря НСПУ Анатолія Крима. Фінкель наполегливо радив мені не створювати повноцінну амуту (громадську організацію) українських письменників, при кожній зустрічі посилаючись на А.Крима, фактично шантажував мене. Він – ініціатор і виконавець неблаговидної справи зарахування всіх письменників-репатріантів з України до російської спілки".

 Врешті, у вересні 2007 року Олександр Деко пише в НСПУ до Анатолія Крима дружнього листа з запитанням: чого тобі від мене треба? Відповіді не було. Мовчала НСПУ і тоді, коли О.Деко намагався з'ясувати, чому на перший письменницький форум "Слово без кордонів" у Київ запросили російську Спілку письменників Ізраїля, а не українську. Листи, адресовані на прізвище голови НСПУ В.Яворівського, також залишилися без відповіді. Як же був уражений пан Олександр, коли побачив свої листи, надіслані свого часу А.Криму та В.Яворівському, в матеріалах зустрічного позову до нього! Виявляється, керівництво НСПУ старанно пересилало листи Е.Бауху та Л.Фінкелю, аби ті їх використали проти невгамовного єврея О.Деко, який, навіть перебуваючи далеко від України, захищає її честь!

Олександр Деко звернувся до ізраїльського суду у відповідь на наклепницьку кампанію, яку організували проти нього Баух і Фінкель. Приміром, 3 вересня 2009 року у всеізраїльській газеті "Новості нєдєлі" від імені "правленія СПРІ" повідомлялося, що воно (правлєніє) розглянуло опубліковані в "Соборності" матеріали і "нашло іх клєвєтнічєскімі в адрес Государства Ізраїль..." Далі – більше. Е.Баух і Л.Фінкель друкують в Інтернеті відверто наклепницьку статтю (після якої в сталінські часи за письменником точно приїхав би "чорний ворон" уночі) під назвою "Осторожно: Олександр Деко", де змальовують письменника як злісного антисеміта, який не лише "ллет грязь на Ізраїль", але навіть усунув його прапор із обкладинки "Соборності" (державний прапор Ізраїля ніколи не прикрашав обкладинки часопису – ред.) та ще й "вислуживаєтся перед екстремістскімі кругамі в Украінє". Насамкінець авторський дует повідомляє, що Федерація Спілок письменників Ізраїлю і Правління Спілки російськомовних письменників Ізраїлю ухвалили... створити секцію українських письменників при російськомовній спілці. Отакої! А що? З України ж – ні вітру, ні грому. Письменницька організація не розродилася бодай якоюсь реакцією навіть на такі слова О.Деко в листі до НСПУ: "Усе українство, а особливо українські письменники Ізраїлю зазнають нещадної дискримінації від російських шовіністів. Але коли ще цьому сприяє єврейський манкурт (А.Крим – ред.) з України, це стає нестерпним болем. Ми просимо Вас, шановні секретарі Спілки, дати нам відповідь на проблеми, які стоять у цьому зверненні. Заради іміджу України ми маємо намір зламати цю ситуацію дискримінації зверненнями до суду та вжиття всіх необхідних заходів, які в наших силах, аби стати рівними серед рівних".

Внаслідок віражів крутійства недобросовісних людей засідання Мирового суду Тель-Авіва, до якого звернувся Олександр Деко, переносилися. Новий розгляд справи призначено на 21 вересня 2011 року.

То хто "честь України готов боронити" в Ізраїлі? Крім, звісно, Олександра Деко.

Марія БАЗЕЛЮК

«Нація і держава», №35, 15 вересня 2011 року

 

 



Создан 17 сен 2011